”Усе нормально.”
Так ми зазвичай кажемо тоді,
коли — зовсім ні. Це не спокій, це сценарій виживання. Гра, у якій головне
правило — не показати слабкість, не створити “проблеми”, не злякати іншого
своїми емоціями. У цьому відео я розкрию секрет, чому ми часто говоримо “все
добре”, навіть коли всередині все горить. І чому така гра не рятує стосунки, а
повільно руйнує зв’язок між людьми.
В
цьому пості свого блогу я хочу розказати
:
• Як формується звичка
приховувати справжні емоції
• Чому “тиха сила” іноді — це біль, замкнений
у посмішці
• Та як знайти справжнє вирішення проблеми
—
навчитися говорити чесно, без страху втратити
Найбрехливіша фраза у
стосунках.
Вона звучить спокійно,
навіть лагідно. Але всередині — крик, який ніхто не чує.
І найцікавіше — ми
справді переконуємо себе, що все нормально.
Щоб не сваритись. Щоб не виглядати слабкою. Щоб не втратити контроль.
Але знаєш, що втрачаєш
насправді?
- Ти злишся?
-Ні, все нормально.
Себе.
Тепер у дорослому житті
ти мовчиш, коли боляче.
Усміхаєшся, коли всередині вируюча буря.
І замість чесного “мені неприємно” кажеш “нічого страшного”.
Але знаєш, що страшне?
Коли ти роками говориш ‘все нормально’, тіло починає говорити за тебе:
головні болі, безсоння, тривожність, емоційне вигорання.
Бо непроговорене завжди шукає вихід.
І ось ти вже граєш роль
сильної, зрілої, адекватної…
Хоча насправді просто втомилася нести цю броню.
Саркастично, але
правда:
найстійкіші люди — це часто ті, хто всередині давно розбиті,
але досі говорять: ‘все добре, я справлюсь’.”
“Гра в ‘все нормально’ — це коли ти настільки боїшся конфлікту, що готова задушити власні емоції.
Коріння цієї гри — у
дитинстві.
Коли ти плакала, а тобі казали:
‘Не перебільшуй.’
‘Не кричи.’
‘Не драматизуй.’
І мозок засвоїв:
бути
зручною = бути прийнятою.
Психологічне пояснення
“Гра в ‘все нормально’
— це класичний приклад емоційної дисоціації.
Коли людина відключається від своїх почуттів, щоб зберегти контакт або уникнути
відкидання.
Але справжня близькість
починається тільки там,
де ти можеш дозволити собі бути чесною — неідеальною, вразливою, живою.
Бо дорослість — це не
коли ти все терпиш.
А коли ти можеш сказати:
"Мені боляче, але я готова це прожити."
У цьому випуску я
розповідаю про гру, у яку грають найсильніші жінки — ті, хто звикли мовчати.
Чому ми боїмося сказати, що боляче?
Звідки росте потреба “бути зручною”?
І як перестати ховатись за словами “все нормально”?
Читай, впізнавай себе —
і вчися говорити вголос, навіть коли тремтить голос.
Щодня ми реалізуємо свої цілі та плани: працюємо, навчаємося, спілкуємося з людьми . Усі ці заняття потребують як фізичних, так і емоційних ресурсів. Щоб мати енергію, якою можна ділитися з іншими, важливо насамперед піклуватися про себе. Пропоную Вам пройти тести, які допоможуть перевірити знання в галузі психології, а також визначитись з власним емоційним станом, виміряти внутрішні ресурси, що надають нам силу та витривалість на шляху до маленьких щоденних перемог.
@ all rights reserved 2025