Психологічні ігри народжуються з дитинства: коли треба було заслужити любов, увагу, прийняття. Тільки тепер замість батьків — партнер.   

Ми повторюємо старі сюжети:

 Вона — “вічна рятівниця”, яка витягує його з депресій, боргів і токсичних звичок. 

 Він — “спостерігач”, який сидить і думає, скільки ще вона витримає. 

 А хтось грає в “холодність”, бо так легше, ніж визнати страх бути відкинутим. 

  

У грі завжди є виграш: увага, влада, контроль або ж — знайома драма, яку мозок сприймає як стабільність."    

"Ми звикли звинувачувати партнера,
 але гра — це завжди двоє. Один натискає кнопку, інший — реагує. 
І тільки тоді, коли ти бачиш гру, 
ти можеш вийти з неї.
Бо справжня близькість починається не там, де ми граємо ролі, а там, де ми знімаємо маски."  

У наступних постах свого блогу я покажу, як розпізнати чужу гру — і не втратити себе.
Слідкуй за новими постами, якщо хочеш не просто грати — а читати правила наперед.
Бо гра тільки починається.